Увійти

Реформа формально спростить виконавче провадження, але може ускладнити практику примусового виконання

02.06.2017

Не встигли юристи звикнути до нової процедури примусового виконання рішень, вивчити нові терміни, а Міністерство юстиції — започаткувати роботу приватних виконавців, як на обрії завиднілися чергові зміни. Проект закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232), крім іншого, передбачає істотні зміни процедури примусового виконання судових рішень. Що ж, на думку його авторів, вимагає термінового реформування у виконавчому провадженні?

Новий реєстр

Першою новелою є введення Єдиного державного реєстру виконавчих документів. Обов’язковому внесенню до нього підлягатимуть усі виконавчі документи, на підставі яких здійснюється примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб). Порядок функціонування й ведення реєстру встановлюватиме Державна судова адміністрація спільно з Міністерством юстиції за погодженням з Вищою радою правосуддя.

При цьому змінами до закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачається, що ЄДРВД буде складовою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому його ведення пропонується покласти не на Мінюст, як на орган, що забезпечує адміністрування подібних систем, а на ДСАУ.

Також проект передбачає направлення документів виконавчого провадження органам і особам, котрі мають офіційні електронні адреси в ЄСІТС, тільки в електронній формі. З огляду на обсяги документообігу у виконавців, перехід на електронне листування дасть змогу заощадити не один десяток тонн паперу.

Майже цифрова форма

Сьогодні закон вимагає обов’язкової наявності на виконавчому документі підпису особи, котра його видала, та печатки. У проекті ця вимога скасовується. Натомість пропонується оригінальна новела — документ буде скріплятися електронним цифровим підписом.

Проте разом з переведенням виконавчого документа в електронну форму розробники проекту чомусь зберегли необхідність для стягувача пред’являти його оригінал.

Заради справедливості потрібно відзначити, що ця вимога в чинній редакції закону «Про виконавче провадження» є недостатньо чіткою. Згідно із ч.1 ст.26 закону виконавець починає провадження на підставі виконавчого документа, проте в жодній нормі закону не вказується, що це повинен бути оригінал. Хоча при цьому ні в кого не виникає сумнівів щодо необхідності пред’явлення для виконання саме оригіналу виконавчого документа. Однак питання дій виконавця у разі пред’явлення йому тільки заяви про відкриття провадження без долучення до неї виконавчого документа залишається невирішеним, нинішня редакція закону жодним чином цього випадку не обумовлює. Тому деякі юристи вважають за можливе відкриття провадження без оригіналу документа, оскільки закон не містить підстави для відмови.

Виходячи з такого нормативного регулювання питання та практики, що склалася, було б доцільно законодавчо вирішити питання необхідності пред’явлення оригіналу виконавчого документа для усунення неоднозначних тлумачень закону.

Якщо врахувати запропоновану в проекті ідею введення ЄДРВД, цілком можливим є ініціювання виконання рішення тільки на підставі заяви стягувача, в якій зазначаються реквізити виконавчого документа за даними реєстру. Тим самим буде усунено можливості втрати виконавчого документа, його підробки й, відповідно, звернення до суду із заявою про одержання дубліката.

Підстави для відмови

Також у проекті пропонується повернутися до звичнішого для всіх терміна «відмова в прийнятті виконавчого документа до виконання». Нагадаємо: нині ст.37 закону «Про виконавче провадження» містить термін «повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання».

Також проект доповнює нові підстави для такої відмови — «виконавче провадження щодо виконання вимог, стосовно яких подано заяву (повідомлення), вже перебуває на виконанні в іншому органі державної виконавчої служби, у приватного виконавця, органі, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів».

Як підстава для відмови запропонована норма потенційно може спричинити ризики для стягувача, оскільки незрозумілим є застосоване поняття «вимоги» як таке.

Напевно, розробники проекту мали на увазі можливість пред’явлення кількох заяв щодо одного виконавчого документа. Це цілком імовірно в разі використання даних ЄДРВД. Проте термін «вимоги» можна також тлумачити і в більш ширшому розумінні, наприклад, вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати вважатимуться однорідними як стосовно предмета стягнення, суми стягнення, так і особи стягувача. До того ж закон визначає, що виконанню підлягає «рішення», а не «вимога», яка має інше значення — «вимога виконавця».

Крім того, незрозумілим буде алгоритм дій стягувача у випадку стягнення коштів з боржника, котрий має кілька рахунків, один з яких розміщений в казначействі, а інші — в установі банку.

Стягнення з казначейського рахунку виконується органами казначейської служби, а виконавець звертає стягнення на інші кошти та майно боржника. У зв’язку із чим згідно із запропонованою редакцією закону стягувач не зможе одночасно ініціювати стягнення з казначейського рахунку боржника та з рахунків боржника, відкритих в установах банків. А запропоноване проектом обмеження одночасного перебування вимоги на виконанні в іншому органі виконавчої служби (в іншого приватного виконавця) прямо порушує закріплене законом право стягувача на вибір місця й суб’єкта виконання.

Борг подорожам не завада

У кожній бочці меду можна знайти свою ложку дьогтю. Такою ложкою в проекті є відмова від можливості обмеження керівника боржника — юридичної особи в праві виїзду за межі України.

Якщо ідея проекту спрямована на підвищення рівня виконання рішень, то така пропозиція їй тільки нашкодить. Проте якщо метою проекту було сприяння боржникам в ухиленні від виконання рішень, то реалізація цієї пропозиції чудово допоможе задуму.

Також проектом пропонується доповнити ст.19 профільного закону («Право і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження») новою частиною. Відповідно до новели, якщо стягувачем у виконавчому провадженні буде господарське товариство, то укладення мирової угоди, відмова від стягнення й повернення виконавчого документа можливі тільки за письмовою згодою всіх осіб, які у відповідній справі діяли на користь господарського товариства.

Потрібно врахувати, що, оскільки в судовій справі на користь господарського товариства дозволено діяти третім особам на стороні позивача (навіть без заявлення самостійних вимог), а їх кількість може бути необмеженою, боржник просто не матиме шансу на мирне врегулювання проблеми зі стягувачем.

Закон можуть доповнити цікавою новелою (ст.26), відповідно до якої виконавцеві надаються повноваження щодо збільшення суми стягнення за виконавчим документом шляхом нарахування відсотків або пені (однак за умови, якщо про це буде зазначено в самому виконавчому документі).

Невдала техніка

Нарешті, проект усуває неможливість припинення виконавчого провадження, що існує на сьогодні, на підставі рішення суду. Перелік підстав для припинення провадження доповнили новою, у вигляді припинення судом виконання за виконавчим документом (судовим рішенням) або зупинення дії судового рішення.

Проте, переходячи від особливостей зупинення виконавчого провадження, відразу бачимо новий незвичний термін — «припинення виконавчого провадження». Саме так пропонується назвати ст.37 закону «Про виконавче провадження», яка в нинішній редакції називається «Повернення виконавчого документа стягувачу». Відхід від наявного терміна буде логічним у разі відмови від необхідності пред’явлення виконавчого документа як такого, оскільки не буде предмета повернення.

Далі, підходячи до ст.38 (у нинішній редакції закону — «Повернення виконавчого документа до суду, який його видав»), розробники проекту вирішили назвати її «Зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду».

З точки зору нормативної техніки, визначення цієї статті як окремої підстави для зупинення виконавчого провадження є не зовсім удалим. Закон містить ст.34, яка визначає вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчого провадження. При цьому відразу виникає питання про законну силу примусових заходів (наприклад накладених арештів), ужитих у виконавчому провадженні, яке здійснюється на підставі рішення суду, що не набрало законної сили (в разі його апеляційного оскарження). Адже у випадку зупинення виконавчого провадження накладені арешти та вжиті інші заходи не скасовуються.

Ребуси від розробника

І вже зовсім автори проекту всіх заплутали запропонованими змінами до ст.40 закону, яка стосується наслідків завершення виконавчого провадження. Зокрема, в цій статті вводиться ще одна підстава для його припинення — відновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду.

Заздалегідь в ст.38 проект визначає цю обставину як підставу для зупинення виконавчого провадження, а тепер ця ж обставина є підставою для припинення провадження. Цей ребус від розробників розв’язуватимуть народні депутати.

У будь-якому разі сама підстава для завершення виконавчого провадження у зв’язку з відновленням судом строку подання апеляційної скарги та прийняття її до розгляду є тотожною за своїми наслідками завершенню виконавчого провадження, а тому було б простіше й логічніше визначити її як таку.

Далі в проекті пропонується виключити ч.2 ст.41 закону «Про виконавче провадження», якою передбачена необхідність пред’явлення виконавчого документа у разі скасування постанови про його повернення стягувачу або завершення виконавчого провадження. У контексті ідеї електронної форми виконавчого документа таке виключення є цілком обґрунтованим.

Проте розробники проекту знову забули про необхідність заповнення наявної в законі прогалини щодо можливості відновлення виконавчого провадження, якщо скасовано постанову про повернення виконавчого документа до суду в разі відновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття її до розгляду (незалежно від того, як ця підстава називатиметься: припиненням, зупиненням чи завершенням).

Нюанси арешту

Нині процес накладення арешту на кошти боржника у виконавчому провадженні здійснюється трьома суб’єктами: виконавцем; особою, яка доставляє постанову про накладення арешту в банк; працівником банку, який приймає рішення про допустимість прийняття такої постанови до виконання.

Зрозуміло, що така багатосуб’єктність для однієї дії на практиці призводитиме або до невчасності накладення арешту (коли на рахунку вже немає грошей), або до формальної відмови в прийнятті постанови до виконання.

Запропонована система автоматичного арешту коштів зводить усю процедуру накладення арешту до кількох секунд після натиснення виконавцем клавіш комп’ютера. І зупинити дію арешту буде можливо тільки в судовому порядку. Проте незрозумілим є те, що вказані можливості надаються тільки для державних виконавців. Це або механічна описка в проекті, або його розробники чомусь не довіряють приватним виконавцям.

Крім того, передбачаються нові засоби для звернення стягнення на дебіторську заборгованість. Так, ст.56 закону пропонується доповнити новою частиною щодо можливості накладення арешту на кошти особи, яка має заборгованість перед боржником, підтверджену судовим рішенням, що набрало чинності. Надалі такий арешт може бути знятий, якщо протягом п’яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про стягнення цих коштів.

У зв’язку із цим насторожує застосована в проекті сполука «може зняти», що зумовлює дискреційність дій виконавця. Проте ст.53 нинішньої редакції закону «Про виконавче провадження» передбачає можливість звернення стягнення на кошти боржника, що належать йому від інших осіб, на підставі ухвали суду. При цьому до суду за отриманням такої ухвали звертається сам виконавець, а не стягувач (ст.1213 ГПК й ст.377 ЦПК).

ОПИТУВАННЯ «ЗіБ»

Які ризики таїть упровадження системи автоматичного арешту коштів боржників?

Денис ШКІПТАН,
партнер ЮФ Pravovest:

— Проект уносить важливі процесуальні зміни до закону «Про виконавче провадження» щодо введення автоматизованої системи арешту коштів на банківських рахунках відповідачів у ході судового провадження. Таке запізніле для нашої країни ноу-хау дає змогу виконавцям арештовувати кошти боржників за лічені хвилини, що є досить прогресивним кроком, натомість зняти арешт можна буде лише через суд. Та чи є тут ризики?

Варто вітати прагнення поліпшити та прискорити процес повернення коштів належному стягувачу, але лише якщо це буде здійснюватися правомірно та законно. У випадку ж наявності корупційної складової це може стати болючою проблемою для сучасного бізнесу, якщо не буде передбачено запобіжних заходів. Навіть сьогодні трапляються випадки зловживань і вчинення дій щодо блокування активів на рахунках юридичних осіб, де комерційна вигода значно переважає ту, що пов’язана з активами фізичних осіб.

Впровадження системи значно полегшить і прискорить отримання коштів і створюватиме бажання швидко виконати роботу, наприклад на замовлення того ж кредитора, який зазвичай має не менший зиск із цього.

Ганна МОРОЗОВА,
адвокат ТОВ «ПК «Татаров, Фаринник, Головко»:

— На мою думку, введення автоматизованої системи арешту коштів дозволить виконавцю прискорити пошук інформації щодо наявності (відсутності) рахунків боржника та швидко (негайно) накласти арешт на виявлені гроші. Такі можливості з’являються на захист інтересів стягувача у виконавчому провадженні.

Крім того, у світлі запропонованих до закону доповнень незмінною, що важливо, залишається ч.3 ст.56 закону, яка передбачає можливість арешту коштів у межах суми стягнення (з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця).

Ризики зловживань з боку як сторін виконавчого провадження, так і виконавця є завжди. Безумовно, згідно із чинним законодавством арешт на майно значно легше накласти, ніж потім його зняти. Проте доповнення до закону, що пропонуються, мають більше позитивний, а не негативний характер, спрямовані передусім на забезпечення своєчасного та повного виконання рішення (судового чи іншого органу).

Сергій РУДЕНКО,
юрист ЮФ Jurimex: 

— Сама процедура арешту коштів може бути застосована як суддею на стадії судового розгляду, так і державним виконавцем на стадії примусового виконання судового рішення.

Що стосується останньої ситуації, то тут убачаються ризики блокування державним виконавцем господарської діяльності боржника шляхом арешту коштів на всіх його рахунках.

Так, ураховуючи інститут банківської таємниці, державний виконавець позбавлений можливості отримати від банку відомості про наявні кошти на рахунку боржника, а також інформацію про їх суму.

Крім того, положення проекту не містять норм, які б визначали дії державного виконавця у випадку наявності в боржника кількох рахунків. За таких обставин державному виконавцю не залишається нічого іншого, як накладати арешт у межах суми, зазначеної у виконавчому документі, але на всі рахунки боржника. Як наслідок, зберігається ризик блокування господарської діяльності та порушення прав боржника.

Джерело: http://zib.com.ua/ua/128891-reforma_formalno_sprostit_vikonavche_provadzhennya_ale_mozhe.html

ОБРАТИ ВИКОНАВЦЯ